В дорадянський період питання масової освіти не розглядалося. Одразу із вступом в 1944 році Радянських військ почалась активна реорганізація соціально-економічного життя в нашому краї. Цей процес називався «радянізація». В нього входили заходи, які покращили життя місцевого населення. Найважливіші – це експропріація маєтків угорських та чехословацьких землевласників з обіцянкою перерозподілу їхньої землі між селянами, українізація системи народної освіти, державних установ, судочинства, поліпшення медичного обслуговування, особливо на селі. Націоналізація промислових і торгових підприємств, які до цього контролювалися переважно угорцями та євреями. В той час невдоволення селянства викликали антицерковні акції радянської влади, примусова колективізація…
На території Закарпаття розширилася мережа початкової, середньої та вищої освіти, велась активна боротьба з неграмотністю. Початковою освітою було охоплено всіх дітей шкільного віку. Кількість учнів у 5-10 класах збільшилася майже у 3 рази.
В цих умовах і почала життя наша школа.
З 1945 по 1949 роки в с. Бронька були лише 1-4 класи. В класах було багато учнів, близько 35-40 в кожному класі. Цікаво, що 4-х класів було два. Шкільних корпусів було три: «стара кам’яна школа», «єврейська хата», «будинок колишньої жандармерії». Стара кам’яна школа мала учительську, кабінет директора та 4 класи. В класах стояли довгі парти, за якими сиділо по 6 учнів, була дошка, «рахівниця» керосинова лампа на учительському столі. Єврейська хата - знаходилась там, де тепер живе Ледней Ольга Іванівна. Будинок бувшої жандармерії мав форму букви «Г» і вміщував 3 класи, учительську та одну кімнату, де жив директор школи.
У 1949 році в Броньківській школі з’являється 5 класів.
Нова школа була збудована силами жителів села, а також за рахунок ремонту залізничної колії в 1960 році. Кошти, виділені для ж-д, частково заощаджувались та направлялись на будівництво школи. Майже добра половина чоловічого населення в той час працювала в лісокомбінаті, тому часткову допомогу він також надавав. І все ж таки Броньківська школа була побудована – це заслуга жителів села. Держава майже не будувала школу, тому школа протягом 10 років не рахувалася на сільському балансі. Ні документів на дозвіл будівництва, ні чіткого розробленого плану не було. Все ж ця школа діяла. Там навчалися 1-6 класи. При урочистому відкритті школи, «ключ від школи» отримав Тадич Олександра Іванівна. Урочисту стрічку перерізала Маринець Марія Іванівна – жінка, яка найбільше займалася штукатурними роботами школи.
Другий корпус та їдальня були зроблені вже за час керівництва школою Лапко Василя Васильовича. В 1968 році на території школи відкрили пам’ятник Зої Космодемянської. Його було зроблено на кошти жителів с. Броньки у Львові. На свято відкриття пам’ятника прийшла мати Валі Котика. Ім’я Зої Космодемянської носила піонерська дружина. При школі працював у літній період піонерський табір, що утримувався від імені працівників торгівлі. За той час було заасфальтовано подвір’я, придбались посібники для учнів, обладналась шкільна майстерня по трудовому навчанні. Також існував музей де зберігалися вироби зроблені учнями, а також виставка українського національного вбрання.
В класах були таблиці, рахівниці, географічні карти. Майже кожен учень мав підручник. В холодний період класи обігрівалися спеціальними «буржуйками».
В 1945-1965 роки учні одягались бідно. Більшість носили Вовняні сорочки та штани. Дехто мав на ногах «чуні» - зроблені із шкіри, але переважна більшість учнів ходили до школи босоніж. Класичну шкільну форму носили від кінця 60-х до кінця 80-х. Учні в той час одягали до школи чорні штани, темну сорочку з білим комірником та «піонерський галстук».
В школі почали працювати гуртки «домашньої кухні», а також історичний та географічний гурток. Школярі працювали на шкільному майданчику, вирощували картоплю, кукурудзу…. Готову продукцію продавали, а гроші йшли на шкільний фонд.
Вечори та культурно-масові заходи проводились в сільському Будинку культури.
Життя вчителя в ті часи було не легким: читали для населення лекції, проводили «десятихатки» - гуртки по ліквідації не писемності дорослого населення; збирали молоко з селянських дворів за наперед визначеним планом. В день на роботі, а вночі ходять до односельчан, збираючи позику для держави. Вчителів обмежували в праві на вільний вибір віросповідання. В селі був свій хор, в якому виступало багато вчителів. А компонувала на баяні для хору Бісьмак Софія Юріївна. До 2004 року школа працювала постійно в 2 зміни.
Подаємо список наших директорів:
1. Лапко Юрій Васильович (потім перейшов до Довжанської ЗОШ І-ІІ ст.. )
2. Попдякуник Володимир Іванович (1рік )
3. Микита Юрій Петрович (2 роки)
4. Худанич Марія Іванівна (при ній будувалась нова школа)
5. Тадич Олександра Іванівна (відкривала школу; приїхали із східної України) .
6. Лапко Василь Васильович (при ньому посаджені каштани, зроблена декоративна огорожа).
7. Філеш Ганна Іванівна (3 роки) .
8. Попик Марія Василівна .
9. Батрин Іван Васильович.
10. Білей Ганна Дмитрівна
11.Ньорба Іван Васильович
Сьогодні наша школа – це нові зручні приміщення, добре освітлені. В ній навчаються учні с.Суха та с.Бронька. Багато учнів, що закінчили нашу школу, вступили до вищих навчальних закладів. Але головне - це те, що всі вони є чесними, чуйними людьми, пам’ятають за свою домівку, за свою школу. Є такий добрий вислів: «Хто забув минуле, той не має майбутнього». Аналізуючи, скільки сил, енергії було вкладено в будівництво і облаштування школи, віриш, що вона матиме прекрасне майбутнє.